Півзахисник київського «Динамо» Валентин Рубчинський в інтерв’ю «Футбол24» розповів про боротьбу за ігровий час у київському клубі, пережиті травми та психологію повернення на поле.
Валентин Рубчинський. Фото: fcdynamo.com
— Дмитро Михайленко розповідав історію, що після розпаду «Дніпра» ви фактично вже були на вокзалі й мали їхати до академії «Шахтаря», але в останній момент він переконав вас повернутися і приєднатися до СК «Дніпро-1». Наскільки реальною тоді була перспектива опинитися у системі «гірників»?
— Так, був такий момент, коли мені було десь 15−16 років. Я тоді займався в академії «Дніпра». Мені надійшла пропозиція від «Шахтаря» — клуб хотів запросити мене, і ми вже навіть домовилися, що я приїду.
Але в останній момент мені зателефонували головний тренер команди Дмитро Михайленко та Андрій Русол, який тоді обіймав керівну посаду в клубі. Вони переконали мене не їхати, сказавши, що розраховують на мене. У підсумку я залишився в «Дніпрі».
— Якщо згадувати цей епізод зараз, чи розумієте, наскільки інакше могла сформуватися ваша кар’єрна траєкторія?
— Це вже історія, яка пройдена. Чесно кажучи, я навіть не замислювався, що було б, якби тоді перейшов. Можливо, було б краще, а можливо — навпаки гірше, і я б уже десь не грав.
— Якщо говорити про конкуренцію: де, на вашу думку, складніше пробитися до основного складу — у «Шахтарі» чи в «Динамо»?
— Напевно, і там, і там є конкуренція. Я думаю, що і в «Динамо», і в «Шахтарі» вона на дуже високому рівні, тому, в принципі, однаково складно.
— Ви належите до покоління центральних півзахисників разом із Судаковим, Бражком, Бондаренком. Ви перетинаєтеся, грали на рівні збірних. Чи відчувалася між вами конкуренція за місце в центрі поля? Які між вами стосунки?
— Із Володимиром Бражком у нас хороші стосунки, тому що ми в одній команді і давно знайомі. Щодо Георгія Судакова та Артема Бондаренка — ми просто грали разом у збірних, але якихось близьких дружніх стосунків немає. Є взаємна повага один до одного — і все.
— Чи можна сказати, що саме ваше покоління зараз формує нове обличчя центру поля збірної України?
— Думаю, що так. Уже підходить нове покоління гравців. І це не лише ми — є ще молодші футболісти, які вже виступають за збірні України. Час іде, з’являються нові гравці, і саме вони поступово формуватимуть майбутнє нашої національної команди.
— Якщо порівняти часи ваших виступів в академії «Дніпра» і сучасний футбол, як змінилися вимоги до центральних півзахисників?
— Зараз уже дорослий рівень, тому, в першу чергу, потрібно бути сильнішим фізично. Є багато команд, які грають дуже агресивно, і ти маєш бути готовий до такої боротьби. Крім того, дуже важливе прийняття рішень. В академії дають більше часу — це все-таки дитячий рівень. А на дорослому рівні, якщо ти довго думаєш, то нічого хорошого з цього не вийде.
— Багато гравців у розмовах згадують ще один важливий фактор — інтуїцію. Наскільки вона важлива саме для центрального півзахисника?
— Звісно, інтуїція теж повинна бути. Іноді ти віддаєш передачу саме на інтуїції — відчуваєш, де може опинитися твій партнер або куди може побігти суперник. Але, я думаю, це важливо не лише для центральних півзахисників. Інтуїція потрібна на всіх позиціях — від нападника до воротаря.
— У вашій кар’єрі вже було кілька серйозних травм, а остання історія — проблеми з ахілловим сухожиллям і рецидив. Наскільки складно для футболіста переживати такі періоди, коли доводиться надовго випадати з гри?
— Травми — це завжди неприємно, адже ти втрачаєш ігровий тонус і час на полі. Але бувають коротші ушкодження, а бувають і довші. Якщо травма тривала, переживати це, звісно, складніше. У такі моменти потрібна мотивація, щоб відновитися і повернутися до гри. Думаю, жоден гравець не може бути впевненим, що його обійдуть складні травми — це частина футболу.
— Ви фактично випали з гри й пропустили значну частину підготовки. Напевно, було відчуття, що команда за цей час рухається вперед без вас. Розкажіть про підтримку всередині колективу. Наскільки команда психологічно допомогла вам швидше повернутися?
— У команді завжди підтримують. Кажуть: «Нічого страшного, усе буде добре, повернешся сильнішим». І це стосується не тільки мене — так підтримують кожного гравця. Ми намагаємося підбадьорити, щоб людина не надто розчаровувалася через травму. Як я вже сказав: головне — мати мотивацію, підтримку, час на відновлення, і рухатися далі.
— Чи турбує вас це ушкодження зараз?
— Ні, зараз уже нічого не турбує. Я тренуюся в загальній групі, тому все добре.
— Часто говорять, що після серйозних травм гравцям буває складно знову повністю довіряти своєму тілу: вони іноді грають обережніше, уникають ризикованих епізодів, на які раніше йшли без вагань. Чи був у вас такий страх після повернення на поле?
— Так. У перший час після травми, коли виходиш на тренування, звісно, такий страх є. Ти думаєш, що все вже добре, але всередині все одно є відчуття, як уникнути якогось контакту, особливо якщо він може бути пов’язаний з цією травмою. Але минає час, і коли ти вже повністю входиш у гру, то просто перестаєш про це думати.
— Коли гравець повертається після травми, часто виявляється, що його місце в складі вже зайняте. Що в такій ситуації складніше — фізично наздогнати форму, чи психологічно прийняти свою роль і знову доводити, що ти заслуговуєш на місце в старті?
— Думаю, у першу чергу це психологічно складно, якщо немає підтримки тренера. Якщо тренер розмовляє з тобою, каже, що ти потрібен команді й що при готовності будеш грати, тоді це пережити значно легше. А якщо такої підтримки немає, то стає складніше, бо ти вже не розумієш, чи потрібен ти команді, чи, можливо, вже більше розраховують на когось іншого. А фізична форма з часом приходить, головне — підтримка.
— Ви особисто відчували таку підтримку від тренера?
— По-різному буває. Інколи мав, інколи — ні. Це теж своєрідний стимул.
— Після матчу з «Самсунспором» Олександр Шовковський сказав, що перший тайм ви провели дуже добре, але після перерви стало видно, що вам важко тримати темп. Наскільки неприємно чути таку публічну оцінку від тренера?
— Ні, це не ображає. Якщо тренер так говорить, отже він так бачить. Якщо він сказав, що фізично було важко, то це може бути правдою — я певний час не грав. Тому такі речі нормально сприймаються.
— Коли переходили до «Динамо», чи очікували, що шлях до стабільного місця в складі може бути настільки складним?
— Звісно, я розумів, що там буде конкуренція, і був до цього готовий. У якісь моменти, можливо, мені щось заважало, а в якісь — хтось був сильнішим на той момент.
— У цьому сезоні «Динамо» переживає непростий період — втрати очок у чемпіонаті, складні матчі в єврокубках. Лунало, що свою роль могли відіграти і комунікаційні моменти, і певні розбіжності у поглядах між гравцями та тренерським штабом. Чи можете це підтвердити або спростувати?
— Ні, насправді все було нормально. Просто десь не пощастило: у кількох матчах пропустили на останніх хвилинах. Після цього з’явилося певне розчарування, коли не вдається виграти. Такі періоди у футболі бувають — коли перемоги не приходять матч за матчем. Але з тренером у нас усе було добре, ми рухалися в одному напрямку.
— У єврокубках «Динамо» вже не раз зупинялося раніше, ніж очікували вболівальники. Чи відчувають гравці, що клуб втратив колишній європейський статус?
— Я б не сказав, що ми його втратили. Просто були свої складнощі — зокрема логістика, постійні перельоти й переїзди, що теж впливало на стан команди. Про це вже неодноразово говорили і це було в інформаційному просторі.
Якщо порівнювати з командами, які грали лише в межах України, нам, звісно, було складніше — і через логістику, і фізично. У таких умовах показувати результат одразу на два фронти доволі виснажливо. Думаю, з часом усе стабілізується, ми зможемо надолужити і показувати кращу гру.
— Якщо говорити про тренерську історію «Динамо», це клуб, який не надто часто змінює наставників. Але ми побачили, що до роботи з основною командою прийшов Ігор Костюк. Після його призначення багато говорили про нову атмосферу в колективі. Що реально змінилося і як ви сприйняли його прихід?
— Трохи піднявся емоційний фон — новий стиль гри, нові тренування. Завдяки цьому прийшли кілька перемог, відповідно з’явилося більше позитивних емоцій. До того нам певний час не вдавалося перемагати, тому й емоційний стан команди був інший. А загалом якихось суттєвих змін не було.
— Чи очікували ви, що Шовковський покине команду? Як сприйняли цю новину?
— Ми дізналися про це після поразки від «Омонії» в Лізі конференцій. Після матчу він сказав, що залишає команду. Звісно, ми сприйняли це негативно, тому що довго працювали з ним разом і не очікували такого рішення.
— Чи правда, що він тоді не повернувся разом із командою в Україну, а просто залишився за кордоном?
— Ні, це неправда. Він летів разом із командою і повернувся з нами до Києва.
— Ви сказали, що трохи змінилися тренування і стиль гри. Можете більше розповісти, звісно без внутрішніх деталей підготовки, якою гру бачить Ігор Костюк?
— Більш агресивною. Тренер каже, що це має бути сучасніший футбол — більш атлетичний, трохи вертикальніший. У порівнянні з вимогами Олександра Шовковського зміни не такі значні, але певні відмінності все ж є, і ми поступово звикаємо. Коли різко змінюється тренер, спочатку потрібен час. Перші матчі були більше такими, де ми ще грали приблизно так, як при попередньому тренері. Але потім пройшли збори, краще зрозуміли його вимоги, і зараз уже рухаємося далі відповідно до цих вимог.
— У «Динамо» завжди дуже високі вимоги: клуб бореться за чемпіонство, і навіть друге місце часто сприймається як невдача. Наскільки молодому футболісту складно проявити себе в таких умовах, коли тиск є практично в кожному матчі — навіть після нічиєї з командою із першої п’ятірки УПЛ?
— Дійсно, коли починаються невдалі результати — спочатку нічиї, потім ще якісь втрати очок — з’являється тиск. Він поступово накопичується, і емоційно стає важко. Ти ж не просто граєш, щоб залишитися в чемпіонаті чи посісти третє-четверте місце. Тут у кожній грі потрібна перемога, вболівальники цього чекають. Тому, звісно, коли приходять невдачі, це емоційно непросто.
— У нинішньому сезоні ви не маєте стабільного місця в стартовому складі. Чи є відчуття, що вам бракує саме ігрових хвилин, щоб повністю повернутися на свій рівень? І як ви бачите своє повернення на той рівень, коли зможете сказати, що перебуваєте у своїй оптимальній формі?
— Дійсно, коли мало ігрового часу, то важко повернутися до своїх кондицій. Коли немає стабільної практики — одну гру виходиш, потім п’ять-шість матчів не граєш — це, звісно, і морально, і фізично складно. Думаю, коли з’явиться стабільна ігрова практика, тоді зможу повністю проявити себе і бути задоволеним своєю грою.
— Чи були розмови з тренерським штабом про вашу роль у команді та перспективи отримувати більше ігрового часу?
— Ні, таких розмов не було. Я не приходив і не казав, що хочу більше грати. Це рішення тренера — хто має грати і скільки часу отримувати на полі. Тому просто чекаю свого моменту. Якщо дочекаюся — буде добре.
— У матчі 18-го туру проти «Епіцентра» на полі з’явився В’ячеслав Суркіс, і на той момент вже грав Крістіан Біловар. Обидва мають родинний зв’язок із президентом клубу. Цей епізод викликав доволі різну реакцію — як серед уболівальників «Динамо», так і загалом у футбольному середовищі: серед журналістів, експертів тощо. Як ви всередині команди сприйняли це рішення тренера?
— У нього був день народження, ми привітали його. Тренер вирішив у свій спосіб також привітати. Гадаю, Ігор Костюк вчинив гарно і В’ячеславу було приємно. Ми сприйняли це нормально.
— Наскільки він залучений до тренувань із головною командою?
— Кожне тренування він працює з основною командою.
— Це вже протягом цього сезону, чи довше?
— Він уже давно тренується з нами, десь роки два. Але раніше було так, що інколи працював із нами, інколи — з командою U-19. А зараз уже стабільно проводить і збори, і всі тренування з основною командою.
— Останнім часом у медіа з’являється інформація про інтерес інших клубів УПЛ до вас, зокрема від «Карпат». Наскільки близькою є ідея змінити клубну прописку зараз?
— Мені про це нічого не відомо, жодної конкретної інформації у мене немає. Я — гравець «Динамо». Те, що пишуть — то пишуть.
— Якщо говорити загалом: що для вас було б важливішим — продовжувати боротися за місце в Динамо, чи мати стабільну ігрову практику в іншому клубі?
— Я готовий до боротьби за місце в «Динамо». Але якщо, наприклад, тренер зовсім не бачить мене в цій команді, тоді, можливо, краще піти туди, де я зможу отримувати більше ігрового часу.
— У багатьох клубах УПЛ виступають чимало вихованців «Динамо», які з різних причин продовжують кар’єру не в рідній команді. Чи були від когось із них розмови або, можливо, жартівливі запрошення приєднатися до їхнього клубу?
— Ні, нічого такого не було. Я просто спілкуюся з деякими хлопцями, але це більше дружні переписки чи дзвінки — і все. Ніяких таких жартів чи запрошень.
— Якщо озирнутися на свій шлях — від академії «Дніпра» до «Динамо» і викликів у збірну — чи відчуваєте, що реалізували свій потенціал настільки, наскільки могли на цьому етапі?
— Ні, я не вважаю, що повністю реалізував свій потенціал. Мені ж не 30 років, мені лише 24, у мене ще багато часу попереду. Головне — щоб було здоров’я. Якщо буду стабільно грати, думаю, результати ще будуть кращими.
— У чемпіонаті для «Динамо» зараз непростий період у боротьбі за верхні позиції в УПЛ. Водночас у Кубку України вже залишилося не так багато представників Прем’єр-ліги, є команди з нижчих дивізіонів, і загалом турнір виглядає дуже непередбачуваним. Як ви оцінюєте шанси «Динамо» на перемогу в Кубку?
— Я б не назвав суперників прохідними. Наприклад, «Буковина» пройшла ЛНЗ, який іде серед фаворитів нашого чемпіонату — зараз вони на другій позиції, а зимову частину взагалі завершили на першій. Тобто команда з Першої ліги обіграла одного з лідерів УПЛ. Тому я думаю, що і «Буковина», і інші команди з нижчих ліг можуть поборотися з будь-яким суперником.
— Наскільки ви за межами своїх матчів стежите за іншими поєдинками УПЛ? Чи є команди, які після зборів вас здивували або якось кардинально змінилися?
— Я дивлюся матчі. Але щоб хтось кардинально змінився — такого не скажу. Усі грають приблизно в ту гру, в яку грали й раніше. Так, хтось підсилився, хтось ще експериментує в пошуках своєї найкращої гри. Водночас у когось більше результату, в когось — менше.
— А в Кубку України була команда, яка вас здивувала або стала своєрідним відкриттям турніру?
— Напевно, «Локомотив». Ця команда обіграла двох представників УПЛ. При цьому «Локомотив» не є явним лідером у своїй групі й у таблиці загалом, але зміг вибити дві команди Прем’єр-ліги. Тому це, звісно, здивувало.
— Наостанок, якщо відкинути трансферні чутки в межах УПЛ, які чемпіонати вам найбільше імпонують за стилем? Де в майбутньому хотілося б спробувати свої сили?
— Чемпіонатів багато цікавих. Топ-5 усі по-своєму цікаві. Десь більш агресивний футбол, десь більш технічний, як, наприклад, в Іспанії. Ніколи не знаєш, де можеш опинитися через рік, п’ять чи десять.
— А маєте кумира або гравця, за виступами якого особливо стежите? Можливо, намагаєтесь щось переймати для себе?
— Просто слідкую за хорошими гравцями, які виступають у топ-командах. Одного такого не можу виділити. Раніше був Тьяго Алькантара, який грав і в «Баварії», і в «Ліверпулі». Він мені дуже подобався, тому я за ним стежив. Зараз він уже завершив кар’єру, тому одного конкретного гравця виділити не можу. Я також сфокусований на собі.
Катерина Бондаренко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
