Вінгер польського «Гурніка» Максим Хлань розповів «вЗбірній» про свій дебютний виклик до національної збірної України.
Максим Хлань— Давай спершу такі загальні — про приїзд загалом у збірну. Те, як тебе тут зустріли?
— Ну, звісно, для всіх новачків це таке легке випробування. Можеш себе почувати трохи некомфортно в новій групі, але, як я казав, я знаю багатьох хлопців тут і мене зустріли дуже добре, з легкістю. Тому дуже щасливий, що я тут знаходжусь.
— Хто першим до тебе підійшов?
— Ми в аеропорту зустрілись з Ілюхою Крупським, з Ігорем Краснопіром. Разом у «молодіжці» були. Вони також тут новенькі, тому ми так троє тримались, тримаємось разом. Нам хтось пояснює, що як, бо, ну, як завжди, потрібно трохи адаптуватись день-два, і тоді вже почуваєш себе доволі комфортно.
— Дорослі ніяк не жартували?
— Ну, ще не дійшло, але думаю, звісно, я, так можна сказати, буду ще жертвою жартів. Це нормально у футбольних командах, тим більше у збірній. Це тільки на плюс, бо атмосфера повинна бути добра.
— Посвята була?
— Ще ні, але не хотів би. Ну, сьогодні прийдеться співати.
— Яку пісню підготував?
— Ще не підготував насправді. По моменту, який там настрій буде, таку заспіваємо.
— Українську, польську?
— Ні, польську точно ні. Українську, звісно, нашу якусь виберу. Думаю, що якусь веселу. Завжди, взагалі, співав «Червону руту». Але, можливо, зараз щось поміняю, тому що, наскільки я чув, то тут уже багато хто співав «Червону руту».
— Якщо з’явиться така необхідність взяти якусь пораду у дорослих, у гравців-ветеранів збірної, до кого б ти підійшов?
— Ну, звісно, з досвідчених — Андрій Ярмоленко. Також у нас у штабі Тарас Степаненко, до кого можна підійти, дізнатись якісь речі.
— Яку саме пораду?
— Можливо, це було саме на рівні національних збірних: який повинен бути настрій на гру, як ти повинен адаптуватись у грі. Такі футбольні питання, тому що вони провели дуже багато матчів, вони настільки досвідчені, що я думаю, по любому питанню вони зможуть щось підказати, дати якийсь свій досвід. І це дуже важливо для молодих футболістів, для такого розуміння гри і такої швидкої адаптації.
— А немає такого певного хвилювання? Ти фактично зростав на матчах і Степаненка, і Ярмоленка.
— Так, так, так. Правда, правда. Хвилювання, воно є, звісно, це добре, тому що це хвилювання пробуджує, таке, дає життя, дає емоцію. Це завжди добре. Це краще, ніж без хвилювання. Але буває здорове хвилювання, буває, коли аж можна перенервуватись.
— І в тебе як?
— Ні, ні, такого немає. Таке здорове, збуджене хвилювання. Хочеш більше, не можеш дочекатись матчу. Це завжди добре.
— А в тебе загалом який характер? Такий відкритий, ти без проблем можеш підійти до будь-кого, поспілкуватись про будь-що?
— Взагалі так, але не сказав би, що я там якийсь сильно веселий або жартівник. Ні, я свій хлопець, зі всіма можу добре. Для мене немає проблеми з кимось поспілкуватися. Звісно, є якісь свої маленькі групки у молодих гравців, але, я ж кажу, ми завжди дослуховуємось, підходимо, спілкуємось із досвідченими, старшими, хто більше тут разів був. Наприклад, також Забарний — він молодий, але скільки разів він був у збірній, до нього можна підійти, запитати якусь пораду також. Тому все так неодноманітно, завжди різноманіття, так можна сказати.
— А ось які матчі збірної України ти дуже яскраво пам’ятаєш ще з дитинства?
— Зразу в голову мені матч Україна — Німеччина на «Олімпійському». Це, мені здається, перший матч взагалі на такому стадіоні. 3:3 тоді рахунок був. Ну, мені здається, це один із таких моментів, який спонукав мене стати футболістом. Справді, це не передати словами. І тим більше такий гарний матч був. Звісно, я був дуже розчарований, тому що 3:0 вигравали тоді і в кінці пропустили три голи. Але я думаю, молодих футболістів потрібно водити саме на такі матчі, тому що вони спонукають потім досягти такого рівня.
— Ось зараз прийдешній поєдинок з Угорщиною теж на великому стадіоні. «Пушкаш Арена» — 67 тисяч. Ти вже грав на стадіоні подібного масштабу?
— Звісно, звісно, грав. У нас у чемпіонаті Польщі багато таких матчів проводиться за масштабом. Я грав фінал Кубка, фінал Кубка Польщі, де було також 60 тисяч. Ну, це, звісно, є різниця, коли приходить 15-20 тисяч і 60 тисяч. Це такий дає своєрідний імпульс, трохи мандраж. Але, знову ж таки, це повинен бути якийсь спортивний мандраж, де ти акумулюєш енергію, вкладаєш її в гру, а не переживаєш або боїшся там грати у футбол.
— Я знаю, що ти їхав у збірну і ще не знав, який номер буде на твоїй футболці. Вже дізнався?
— Досі, до цих пір ще ні. Ще не визначились.
— Розкажи, який ти хочеш і чому?
— Я завжди якось із дитинства — завжди в мене був номер три. Або, наприклад, просто щоб у номері була цифра три: 30, 33. Звісно, трійка якось для нападника — не дуже пасує, тому я був би задоволений, якщо 30-й або 33-й буде вільний, я взяв би.
— А давай трошки складемо характеристику про себе. Три слова про тебе як про футболіста. Як думаєш, що б сказали, які три слова, тренери? І що скажеш ти сам?
— Думаю, щось подібне. Це амбітний…
— Енергійний одним словом, да? Тільки одним словом. Три слова.
— Три слова, але ну я дуже сильно фразою… Я думаю, моя мобільність на полі, як я завжди рухаюся, завжди готовий бути на м’ячі, за спину відкриватися. Така футбольна мобільність.
— Це так би тренери тебе охарактеризували чи ти сам?
— Тренери. В мене також подібне. Думаю, я б тільки замість мобільності замінив би на бойовий характер.
— Зараз ти в збірній. Що б ти сказав собі десятирічному, який мріяв про ось цю синьо-жовту футболку?
— Можливо, ще на той час я і не повірив би, що я вдягну цю футболку. Якби не було шансу з’явитися тут, але я би, звісно, сказав би собі: просто вір у це, йди своїм шляхом. І одним словом — це віра. Віра в себе, віра в те, що ти зможеш досягнути. І ніколи не сумніватись у цьому.
— А що ти би сказав уболівальникам, більшість із яких із тобою ще буде знайомитись?
— Ну, я, звісно, зі своєї сторони хотів би, щоб вони тішились, звісно, грою всієї команди і моєю грою, тому що футболіст першочергово — він має показувати, як у театрі, як виступає, тому що футбол приходять дивитися, насолоджуватись, уболівальники розслаблятись. Збірна, національна збірна — це трохи інший рівень, інше напруження. Але в першу чергу я хотів би приносити задоволення уболівальникам своєю грою і, звісно, результат. Це найважливіше.
— Навколо тебе ось була історія з польським громадянством. Ти казав, що не хочеш потрапити до збірної за будь-яку ціну. Що ти тоді мав на увазі?
— Ні, тоді вийшла новина, не знаю, звідки вона взялася, і почали в Польщі це дуже розповсюджувати, воно починає дуже розкручуватися, і мені вже прийшлося відповідати, якось давати відповіді. Можливо, вони цікавились мною, можливо, ні, але прямих контактів не було. І це взагалі, наскільки я знаю, нормальна практика, коли футболіст довгий період грає в одній країні, але не виступає за свою країну в національній збірній, то вони можуть заохочувати його. Але якщо брати конкретно мій приклад, я навіть і не розглядав цей варіант, тому що я знав, що зможу досягти цього рівня, отримати виклик. Я вірив у це і йшов просто по своїй дорозі.
— Були деякі труднощі в тебе в Україні, коли ти виступав у «Зорі» луганській. Сказати, що ти був ображений…
— Це неправильно, але це був той момент, де мене не прийняли в українському футболі, мені не дали шансу розкритися. Тому в мене була така спортивна злість — доказати, що я можу. Тому, завершуючи, в мене навіть не було якихось сумнівів, чи я хочу виступати там, чи там. Це був однозначний вибір. Просто стільки всіх звідусюди було питань, чи хочеш ти виступати там, чи там. Я не відповідав завжди конкретно, але я давав зрозуміти, що я борюся за своє місце в збірній України, я буду до кінця боротись. Тому іншого виходу в мене просто немає.
— Ти вже освоївся давно в Польщі. А можеш пояснити, чим у першу чергу відрізняється Екстракляса від УПЛ?
— Треба відразу дати зрозуміти, що тяжко порівнювати ці два чемпіонати, тому що у нас взагалі дуже складна ситуація в Україні. З моєї сторони тільки велика повага для тих людей, які пробують це підтримувати, пробують навіть якось розвивати. Звісно, на даному етапі польська Екстракляса, вона буде на рівень вища, навіть якщо я не буду брати у футбольному плані, а в медійному, довкола футболу, уболівальники.
Це тяжко порівнювати, тому що є відповідь: «У нас війна». Це дуже повпливало. Хоча, якби не війна, я думаю, це могло в нас в Україні мати величезний потенціал. Я думаю, навіть краще могло бути. Тому надіюсь, що скоро це все закінчиться і ми зможемо розвиватися, як та сама Екстракляса. У футбольному плані я завжди казав, що в нас, в Україні, дуже багато талановитих футболістів. Тільки, на мою думку, можливо, є проблема з розвитком.
— Якби давали більше можливості, вірили, було б більше відкрито шляху для молодих футболістів?
— У нас би було дуже багато, дуже багато, так мовити, зірок, які грають на великому рівні, розвивали свій власний футбол. У цьому плані Україна, як на мене, український чемпіонат — він кращий, тому що в нас є дуже великий потенціал, просто його потрібно розвинути.
— Дуже доросло міркуєш. Цікаво. А скажи, ось у цьому сезоні твій «Гурнік» лідирує. Є думка, що можете отримати пряму путівку до Ліги чемпіонів?
— Добре питання. Звісно, коли йдеш на першому місці, ти вже собі ставиш найвищі цілі і хочеш там втриматись, але, як то кажуть, на гору забратись не так тяжко, як там втриматись. Тому от головне питання — це бути сфокусованим на сьогоденні, на сьогоднішньому тренуванні, не думати наперед, коли ми виграємо там усі команди і будемо чемпіонами. У нас наступна гра, і ми отак крок за кроком ідемо. І це, я думаю, найважливіший, це правильний шлях, який потрібно переслідувати, тому що якщо почнеш забагато думати наперед, то втратиш ці позиції сьогодні, втратиш цю мотивацію, енергію сьогодні. Живемо сьогоднішнім днем і викладаємось тільки сьогодні.
— Як ти думаєш, за які позиції «Гурнік» би боровся в УПЛ?
— Також за найвище, я думаю. Можливо, в Польщі немає такої команди, як «Шахтар» (Донецьк), але в Польщі дуже рівний чемпіонат. Всі команди дуже рівно грають. Тільки виділяються якісь маленькі деталі, які дають результат. В українському чемпіонаті, я думаю, «Гурнік» також був би в топі, боровся б за топ-5, тому що ми всі добре знаємо, як виступає «Динамо», як «Полісся», «Карпати» — зараз це команди точно європейського рівня, з якими в «Гурніку» було б дуже тяжко.
— Як воно — грати в одній команді з Лукасом Подольскі?
— Ну, він уже закінчив, але минулий сезон я був з ним в одній команді, тренувалися. Навіть йому було вже на той момент 41 рік. Але коли ти виходиш з таким футболістом на поле, це окремо від того, що ти бачиш, як він дає паси, як він б’є, як він дивиться на футбольному полі. Саме те, що він є на тренуванні, вже тобі дає такий сигнал, що ти маєш бути краще. Ти маєш не краще, а навіть як він бути. Треба підтримувати його рівень, тому що він задає цього темпу.
І я дуже щасливий був з ним потрапити в команду, тому що для мене найважливіше — це прогрес. Я хочу рости кожного дня. Я в нього навчався насправді кожен день. Неймовірний пас, бачення поля, удар. І це все в 41 рік. Це насправді неймовірно. На жаль, для мене він вже закінчив. Я хотів би далі з ним тренуватись, грати, але він також дуже добре виконує свої функції як президент команди зараз. І удачі йому. Надіюсь, він «Гурнік» буде тягнути ще вище.
— А в спілкуванні він який? Доводилось вас заговорювати?
— Дуже простий такий, як наш хлопець. Він, до речі, дуже часто питає мене за Україну. В нього є свій бізнес з кебабу, і ми з ним говорили, чи є можливість відкрити в Україні зараз. Це не були якісь серйозні розмови, але так, у такій формі жартів. Бо він такий зараз уже, він більше бізнесмен, який дивиться наперед, якийсь розвиток. Але так, він взагалі дуже простий, ніякої якоїсь офіціозності дуже немає. З ним можеш поговорити, запитати якусь пораду. Ну і, звісно, з великою повагою до нього всі в роздягальні ставились, тому що він чемпіон світу і своєю поведінкою він, так сказати, завойовує нашу пошану.
— Ось, до речі, одне з питань хотіла саме поставити. Як часто в тебе в клубі питають про стан справ в Україні?
— Дуже-дуже часто. Не скажу, що це кожного дня, але так, завжди раз-два тижні ми говоримо про це більш серйозно, тому що дехто навіть хоче допомогти, питаються, як це зробити. Дехто просто питає, яка зараз ситуація, як родина. Зі своєї сторони я все висвітлюю так, як воно насправді є, тому що мені хочеться, щоб вони розуміли, як зараз живуть українці, як зараз проводиться чемпіонат. Я їм розповів, що коли в нас тривога і футболісти сходять з поля, можуть чекати годину-дві, вони навіть не вірили, що це справді таке.
Так, я їм мав відкрити докази в телефоні, показати. Вони думали, що я щось вигадую. Трохи інший світ там, звісно. Нікого не звинувачую, тому що вони живуть своє життя, їхня країна. Можливо, я і ми всі хотіли б, щоб вони ще більше сфокусувались, допомагали нам. Тому кожен зі своєї сторони старається якось у Європі висвітлити це максимально, щоб люди розуміли, як, наприклад, Ілля Забарний і інші легіонери. Це теж наша маленька місія — це висвітлювати. Ну, я їм дякую, хто допомагає. Дякую їм велике за це, що вони навіть питаються, вже приємно, що вони переживають.
— Ось ми поза камерою говорили про твою польську. На якому вона в тебе рівні?
— Я все розумію повністю, що вони говорять. І, звісно, я можу висловитись в інтерв’ю. Для мене жодних проблем немає, але є теми, наприклад, політичні, про війну. Там вже ці слова складніше набагато. Я не можу повністю розкрити свою думку, емоцію і тому, можливо, десь ще можу попрацювати над цим, але в загальному жодних проблем взагалі немає. Володію, так, звісно, дуже великий акцент в мене, але 50% всієї польської я можу сказати. А 100% розумію все, що говорять. Навіть новини якісь їхні включаю, що це саме мені цікаво подивитись, то я повністю розумію політичні, військові теми, але поговорити трохи тяжче.
— Найбільш вживане тобою польське слово?
— Я не хотів би його казати.
— Окей. Як гадаєш, чи велику підтримку мала б наша збірна, якби грала домашні матчі у Забжі?
— Звісно. Я взагалі, Забже знаходиться біля Катовіц. Це така велика агломерація. Там Глівіце, Забже, Хожув, Катовіце — це все як одне місто. Просто вони розділені, інші назви їх. І в цій агломерації живе понад 200 000 українців, мені здається. Звісно, я думаю, що стадіон був би повний і була б дуже велика підтримка. Там дуже багато українців. Я завжди, коли виходжу в місто, завжди з ким зустрічаємось, хтось мене знає, чи саме навіть замовляю їжу, кур’єри приїжджають, узнають мене, ми з ними розмовляємо. Тому дуже багато українців і, можливо, колись би я хотів, щоб ми там зіграли. Або в Гданську також, де я провів два роки. Я впевнений, що там був би повний стадіон, 100%.
— Все може бути. Зараз трошки ще повернемось до збірної. Твої конкуренти на фланзі: Судаков, Зінченко, Назаренко. Що ти можеш дати, чого немає в інших?
— Не хотів би, звісно, таке порівняння. Просто можу сказати більше про себе, не кажучи, що в них немає, тому що в них дуже сильні свої якості. Можливо, в мене десь краще — я би виділив мій дриблінг і просування м’яча вперед. Але, знову ж таки, з іншої сторони це залежить, що тренеру потрібно на цій позиції в даному матчі. Тому я можу від себе дати з цієї сторони просування м’яча вперед дриблінгом, швидким дриблінгом. Я це вмію, я в цьому впевнений.
— У клубі часто береш на себе гру, йдеш у дриблінг, як ти сказав. Чи тренери у збірній не просять грати простіше?
— Знову ж таки, залежить, проти кого ми граємо. Я завжди, для мене немає проблеми підлаштуватись під гру, під те, що тренер від мене просить. Також тренери знають мої гарні якості. Якщо вони десь у якомусь матчі потрібні, я думаю, це тільки на користь буде всім. Правильно?
— Так. А якби у матчі зараз Ліги націй був призначений небезпечний штрафний на останніх хвилинах, чи вистачило б у тебе спортивного нахабства попросити м’яч у лідерів команди?
— Попросити завжди ж можна, якщо я впевнений у відповідальності, тим більше це вже інше питання, чи б мені дали пробити цей м’яч. Все від ситуації дуже неоднозначно, тому що хтось більше змучений у грі, хтось зараз відчуває впевненість. Завжди може бути один, хто виконує штрафні, але в якийсь момент ти можеш відчувати, що от я відчуваю, що зараз я заб’ю точно. Тоді ти береш м’яч і б’єш. Я думаю, з цим немає проблем. Але побачимо, як у грі буде.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
