Писати коментарі
і повідомлення, а також вести блог
Ставити прогнози
та вигравати
Бути членом
фан-зони
Вчора знову, як і перед іншими матчами Ліги Європи (з Ромою, здається), СаШо виставив напіврезерний склад, не випустивши Кабаєва, Ваната, Буяльського, Вівчаренко, Піхальонка. Багато з Вас тут же, зразу ж, не відходячи від каси, докаже, як двічі по два п'ять, що перелічені гравці не змогли грати через те, чи через інше, що одні травмовані, що Рубчинський виглядає на голову краще Буяльського з Піхальонком разом і т.
Багато експертів з піною біля рота, захлинаючись від захоплення, повідомляли нам, що нарешті в українському футболі з’явилась третя сила: це Олександрія з Олександрії. Нарешті, фантазували, мріяли і марили вони, що велетні Ротаня вмішаються в боротьбу Динамо з Шахтарем в битві за перше місце.
Так Олександрія з’явилась: третьою можливо і швидше за все буде, але третьою силою – дзуськи.
Мені тяжко оцінити гру киян з моїми земляками з Олександрії.
По – перше, тому що повністю бачив лише перший тайм. А «призову гру» Єрмакова з Бущаном по створенню гола в свої ворота спостерігав лише з короткого огляду.
І по –друге: вболівав і буду вболівати за Динамо, але й Олександрія подобається як своєю нинішньою грою, так тому, що вони, хочеш чи не хочеш, а земляки.
Люблю Динамо, з дитинства був закоханий в Каневського, Базилевича, Лобановського (яких в Динамо бачив всього – навсього пару раз, не більше, але ці прізвища для мене, десятирічного пацана, звучали як гімн України нині).
А потім велика епоха Маслова зумовили вважати Динамо найкращою командою на світі.
Ох і не весело нині нам, вболівальникам українського футболу.
Зима, війна, чорт її забирай, а тут ще й футбол… Не ФУТБОЛ з його радощами, з його екстазом і азартом, а футбол з безнадією, розпачем і, на жаль, безпросвітністю…
Наші топ-команди, як по писаному, програли абсолютно нетоповим командам з абсолютно нетопових чемпіонатів.
Декілька думок про вчорашню шаленну прешаленну перемогу збірної України над страшною до жаху збірною Албанії.
Перше. Ми перемогли і це головне. Та, друзі, перемога перемогою, але ми ледве-ледве перемогли всього-навсього Албанію, з її 66 місцем в рейтингу ФІФА, яку чомусь наш тренерський штаб та багато експертів вже порівнюють трохи не зі збірною Бразилії зразка 1970 року.
Чесно скажу, що навіть не знаю як оцінювати гру. Не захопила вона мене. Щось мляве, без блиску. Лише комбінація, коли був забитий перший гол, виглядала орхідеєю на смітнику в цій грі.
Матч був важливим. Бо Олександрія пре немов танк, а ззаду підбирається Шахтар. Та й після фіаско в Гамбурзі від угорців хотілось побачити як відреагує на нього Динамо.
Вчора зранку я писав «Дайош Ференцварош», а ввечері дивися як дали. Тільки не ми, а гравці угорської команди. На жаль.
Вся суть цього матчу в цьому фото: наш тренер охопив руками вкриту капюшоном голову і нічого не хоче бачити. Я не скажу, що Динамо програло ганебно, але саме ПРОГРАЛО з запахом дитячого неочікування в пелюшках.
Вчора своєю натужною перемогою над молодими хлопцями Шахтар подарував надію і на перемогу Динамо в сьогоднішній грі. Бо кого ще перемагати, як не Ференцварош.
Ференцварош нині звичайно ж не той, що гримів колись. Колись – це вже десь 50-60 років тому. Той Фроді, Ференцварош 60-их, золотий клуб, володар Кубку Ярмарку (нині Ліга УЄФА), клуб в якому грав лауреат Золотого м’яча легендарний Флоріан Альберт, клуб, що грав по бразильській системі – ви нам заб’єте скільки зможете, а ми скільки захочемо стільки й замочемо, скінчився в 1975 році поразкою від нашого Динамо в фіналі Кубку кубків, як пам’ятаєте.
«У нього немає соціальних мереж, немає татуювань, щоб йому було легше здавати кров, немає дорогих машин, він жив у студентському гуртожитку, заробляючи 120 тисяч на тиждень, жертвує 1/4 своєї зарплати на благодійність і купив уживаний Vauxhall Corsa у бабусі.»
Ця цитата взята з Твіттер, який тепер Х, і не про Ярмоленко, не про Шапаренко з Ванатом, не про Судакова з Зубковим і Криськівим, а про володаря Золотого м’яча Родрі.
