Писати коментарі
і повідомлення, а також вести блог
Ставити прогнози
та вигравати
Бути членом
фан-зони
Динамо перемогло, перемогло класично. На класі!!!
Дуже поважаю зроблене Лупашко, але роботи йому ще й роботи, якщо звичайно він бажає зробити свою команду хоча б третьою силою в нашому чемпіонаті (а Лупашко, судячи по його заявам, намагається зробити Карпати навіть не третьою, а щонайменше другою командою УПЛ).
Знаєте, коли я писав попередній допис про футбол як видовище я навіть гадки не мав, що він викличе такий шквал коментарів. Різних, неоднозначних, позитивних, негативних, лайливих і підтримуючих, але цікавих. 123 коментаря на 8 годину 17 лютого – це для мене, мабуть, рекорд.
Дякую всім!
Читаючи коментарі, спіткнувся на одному з останніх - коментарі мого давнього колеги Роллана Вентури.
Sakhavet в своєму дописі «В защиту Ферлана Менди» затронув дуже важливу тему: тему видовища в футболі.
І тут понеслось. Коментатори, не вдаючись в суть написаного, почали відповідати автору, що Ферлан Менді абсолютно не супер гравець, а далі згадали «юного» Антоні, якого вже відправили в заслання в Іспанію (для тих, хто не знає: Антоні – бразилець, що не прижився в МЮ, а нині з лютого 2025 р.
Не знаю як і кому, але після вчорашньої очманілої гри нашого Динамо з Галатасараєм мені стало в першу чергу стало сумно. Саме так – сумно. Звичайно гру дивися з захопленням, звичайно стало приємно за те, що Динамо не кинуло грати після пропущеного другого голу, звичайно дико верещав від радощі, коли Ярмоленко зрівняв рахунок, але на холодну голову після гри подумалось: а що далі?
Хотілося чуда та трохи вина. Так, здається, звучить в пісні Ольги Богомолець. Ми ж понад все бажаємо бачити щось свіже, щось красиве, дотепне та винахідливе в грі нашої улюбленої команди. Хтось за ці дві гри щось новеньке та й побачив, хтось ще більш розчарувався, але байдужий та індиферентних, ні п’ятницю, ні в неділю, гадаю, не було.
Писав, що цей рік є роком розчарувань. І неабияких розчарувань: від гри збірної до гри Динамо в ЛЄ і, як апофеоз, але чомусь не дивний, допінг немудрого Мудрика.
Та, друзі, були ж і приємні хвилини від футболу в нашому з Вами житті. Я ж не мазохіст, щоб отримувати насолоду від невдач.
По – перше, це лідерство Динамо в нашому чемпіонаті.
Цей рік – найгірший рік в історії українського футболу часів незалежності. Наш футбол немовби знову повернувся в часи перших років свого існування. Пам’ятаєте: Таврія – чемпіон, програш першої гри збірної команди України угорцям. Памятаєте: Темп (Шепетівка), Зоря - МАЛС, ЕВІС (Миколаїв), Торпедо (Запоріжжя) і т.
Зараз перерва в грі між Поліссям і Шахтарем. Красива гра. На жаль, поліщани не забили поки що…
Але я про іншу сьогоднішню гру: про матч Руху з Оболонню. Не буду приховувати, що вболівав за винниківців: неодноразово, буваючи у Львові, зупинявся в готелі Галактика в Винниках.
Але сіре і принизливе 1:3 дома від аутсайдера.
Вчора знову, як і перед іншими матчами Ліги Європи (з Ромою, здається), СаШо виставив напіврезерний склад, не випустивши Кабаєва, Ваната, Буяльського, Вівчаренко, Піхальонка. Багато з Вас тут же, зразу ж, не відходячи від каси, докаже, як двічі по два п'ять, що перелічені гравці не змогли грати через те, чи через інше, що одні травмовані, що Рубчинський виглядає на голову краще Буяльського з Піхальонком разом і т.
Багато експертів з піною біля рота, захлинаючись від захоплення, повідомляли нам, що нарешті в українському футболі з’явилась третя сила: це Олександрія з Олександрії. Нарешті, фантазували, мріяли і марили вони, що велетні Ротаня вмішаються в боротьбу Динамо з Шахтарем в битві за перше місце.
Так Олександрія з’явилась: третьою можливо і швидше за все буде, але третьою силою – дзуськи.
