Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Париж: первый выездной триумф сборной Украины

2013-11-18 23:42 Накануне игры, которую все мы ждем с нетерпением и надеждой, вспомнилось кое-что из увиденного и прочитанного.

Накануне игры, которую все мы ждем с нетерпением и надеждой, вспомнилось кое-что из увиденного и прочитанного.

Конечно, о чем не хотелось бы говорить – это март 1976 года, одна из неприятных заноз в памяти болельшиков со стажем. Динамовцы Киева после суперсезона-1975 сошлись в четвертьфинале Кубка чемпионов с французским Сент-Этьеном, выиграли в Симферополе (киевское поле в начале марта еще не было готово) 2:0, а потом, как на грех, влетели во Франции 0:3. То был для наших горький, но небесполезный урок, напомнивший, что спарка состоит из двух матчей и результат определяется только после второго из них. Причем нет сомнения, что этот урок хорошо запомнился Михаилу Фоменко — ведь он в 1976 году участвовал в обоих матчах той дуэли.

Но был с Францией, и именно с Парижем, связан триумф сборной Украины, свидетелей  которого теперь уже не просто найти. Дело было летом 1935 года. Сборная УССР тогда собиралась для внутрисоюзных турниров и редких международных товарищеских игр. И вот в июле был проведен матч 1-го и 2-го составов сборной для выявления лучших, которые затем отправились в Париж. О том, что там произошло, подробно рассказал участник той поездки – бывший капитан нашего Динамо Константин Шегоцкий.

К.ШегоцкийК.Шегоцкий
   

Вот главка из его книги "У грі та поза грою" (2-е издание, 1991), которая, надеюсь, доставит удовольствие поклонникам украинской сборной. Желаю нашим ребятам снова привезти из Парижа убедительную победу!

 

СУПЕРНИК КИЯН — «РЕД-СТАР»

Поїздка збірної команди України на товариські матчі у Францію й Бельгію була на той час великою спортивною подією. Невимовна радість і водночас хвилювання охопили мене перед першою подорожжю за кордон. Хвилювалися й мої товариші. Кожен з нас прагнув зіграти так, щоб виправдати довір’я, гідно постояти за честь спортивного прапора Батьківщини.

Через три дні, які здалися нам вічністю, ми виїхали до Москви в такому складі: воротарі — А. Ідзковський (Київ) і М. Трусевич (Одеса); захисники — К. Фомін, М. Свиридовський (обидва — Київ); Д. Кирилов (Харків); півзахисники — М, Фомін, В. Фомін (обидва — Харків), В. Гребер (Дніпропетровськ), І. Кузьменко (Київ); нападаючі — В. Шиловський, М. Махиня, К. Шегоцький (всі — Київ), П. Паровишников, В. Куликов (обидва — Харків) і П. Лайко (Дніпропетровськ).

Очолював нашу спортивну делегацію перший секретар ЦК ЛКСМУ С. І. Андрєєв. У Москві ми приєдналися до представників інших видів спорту — тенісистів, баскетболісток жіночої збірної СРСР, велосипедистів — і через кілька днів виїхали у Париж.

Запам’яталася щира зустріч, яку влаштували нам трударі французької столиці. На вокзалі зібрався десятитисячний натовп, щоб привітати посланців першої в світі країни соціалізму, висловити революційну солідарність з трудящими Радянського Союзу в боротьбі з фашистською загрозою, що нависла над Європою.

У Парижі ми взяли участь у турнірі робітничих команд, присвяченому антифашистському зльотові. Перед початком першого матчу з командою Голландії хлопці хвилювалися, бо не мали уявлення про силу суперників, стиль їхньої гри.

Ми відразу ж розпочали активні наступальні дії, щоб перевірити надійність оборони голландців. Мені вдалося ривком випередити захисників і вийти один на один з воротарем. Удар, на жаль, був неточний, і м’яч опинився в руках у голкіпера. Через кілька хвилин виникла така ж ситуація, але я знову влучив у воротаря. Зате третій рейд завершився вдало: цього разу мені вдалося перехитрити голландця, я зробив замах начебто для удару ліворуч, воротар упав, а м’яч влетів у правий нижній кут. Команда ця виявилася надто слабкою суперницею і програла нам — 0:11.

Ще переконливішу перемогу здобули ми над збірною робітничої спілки Франції— 17:1 Після цього господарі турніру почали виставляти проти нас у командах по кілька професіональних футболістів. Та й це не допомогло, ми незмінно перегравали суперників. Товариська зустріч у місті Ліможі також закінчилася на нашу користь — 8:1. У цьому матчі відзначився Микола Трусевич, який взяв кілька «мертвих» м'ячів. Йому аплодували не лише трибуни, а й самі лімозькі футболісти.

Українські спортсмени з інтересом знайомилися з Парижем, його визначними місцями й історичними пам’ятками. Та найбільше закарбувалися в пам’яті зустрічі з робітничим людом, щирим, гостинним, веселим.

Траплялися й інші зустрічі. До нас у роздягальню не раз приходили емігранти. Стояли мовчки, дивилися на співвітчизників із сльозами на очах. Сум за батьківщиною — найстрашніше покарання для цих людей. Молода жінка, ледь стримуючи ридання, говорила про те, що ніколи не вибачить своїм батькам, які повезли її з рідного краю на чужину, просила вклонитися київській землі.

В ті дні про українських футболістів, які вперше представляли у Франції радянський футбол, багато писали місцеві газети. Спортивні оглядачі визнавали нашу перевагу над суперниками, але водночас не переоцінювали перемоги гостей, натякаючи на слабкість своїх робітничих команд. Ми повірили б у справжню силу збірної України, заявляли коментатори, якби вона зіграла на рівних із професіональною командою.

У програмі поїздки такий матч не передбачався, але нас і справді викликав на поєдинок один з найпопулярніших у Європі професіональних клубів «Ред-стар олімпік». На той час він посідав третє місце в першості Франції серед професіоналів.

Приймати виклик чи не приймати? Ми знали про високу майстерність гравців цього клубу, розуміли, що нелегко буде з ними змагатися на їхньому полі. Для трудящих Парижа, Франції наша поїздка була не лише звичайним спортивним турне. Наші перемоги мали ще й політичне забарвлення, вони свідчили про великі успіхи в культурі і спорті, досягнуті Радянським Союзом. Звичайно, ми бачили, який нездоровий ажіотаж зняли навколо цього матчу ворожо настроєні елементи. Вони явно сподівалися стати свідками переваги буржуазного спорту над спортом молодої, вісімнадцятирічної Країни Рад. Обговоривши всі «за» і «проти», ми прийняли виклик.

Про манеру, стиль гри суперників нам нічого не було відомо. А преса зняла навколо майбутнього матчу страшенний галас. Передрікали розгром радянської команди. Лише поодинокі оглядачі припускали можливість випадкової нічиєї.

Напередодні матчу до нас завітали представники Робітничої спортивної федерації Франції, подарували нам від імені трудівників кілька пар бутсів і дуже просили зробити бодай нічию. Вони пояснили, що серед глядачів буде багато робітників, які під загрозою звільнення в цей день залишать роботу; що наш успіх (а таким вони вважали нічию) збільшить кількість робітників-спортсменів. У їхній країні спорт для трудівників був майже недоступний через великі внески, що давали право стати членом товариства, та необхідність самим витрачати кошти на інвентар і оренду спортивних споруд.

Побував у нас напередодні матчу і власник команди «Ред-стар олімпік». Він привіз два м’ячі і, не приховуючи іронічної посмішки, запропонував вибрати, який нам до вподоби. Запросив подивитися поле, де мав відбутися матч. Воно нам дуже сподобалось, на такому чудовому зеленому килимі ми ще ніколи не грали.

У день матчу ми з Костянтином Фоміним заспокоювали друзів, які хвилювалися, відчуваючи велику відповідальність за результат гри з грізним суперником. Причина хвилювань була одна: ми не знали, як грають футболісти цього професіонального клубу.

Роздягальні наші були поруч, І ми бачили, як негри-масажисти готують французьких гравців до матчу, ми зустрічалися з поглядами, в яких читали зарозумілість, зневажливе ставлення до нас.

Після короткої розминки збірна України вийшла на поле в такому складі: Трусевич, Кирилов, В. Фомін, К. Фомін, Гребер, М. Фомін, Шиловський, Лайко, Шегоцький, Паровишников, Махиня. З боку критих трибун ми почули вигуки «Гіп, гіп, ура!», а з секторів, де були стоячі місця, залунала мелодія «Інтернаціоналу». Гімн підхопили численні глядачі. Ми зупинилися на полі, завмерли у стійці «струнко», аж поки не стихли останні акорди.

Пролунав суддівський свисток. Гра почалася. Нервозність наших гравців дається взнаки: футболісти діють скуто, невпевнено. Хвилин десять на полі господарюють французи. «Ред-стар» одразу ж захопив ініціативу, прагнучи притиснути нас до воріт, не дати опам'ятатися. До нас, нападаючих, м'яч не доходив. Проте захист тримається — дружно, самовіддано відбиває всі загрози. Французькі гравці вдаються до грубих, надто різких прийомів, аби пробитися до воріт. Та в захисті української .збірної лякливих немає. Даючи відкоша, Костянтин Фомін у межах правил робить свою коронну «хрестовину» — одна нога по м'ячу, друга — по корпусу. Центральний нападаючий «Ред-стар» О’Нейл після цього уникає зіткнень з Фоміним, боязко поглядає на нього. Надійно стоїть у воротах Микола Трусевич. Він бере кілька важких м'ячів, і стадіон аплодує нашому воротареві.

Поступово з’ясовується, що французькі професіонали анітрохи не переважають нас в техніці, в точності передач. Ролі міняються: ми рвемося вперед, вдало розігруємо комбінації, а французи, .збентежені невдалим початком, нервують. Ось тоді вирішального значення набувають головні наші козирі — воля до перемоги, швидкість, напористість. У поєднанні з високою технікою і комбінаційним стилем вони дають нам цілковиту ігрову перевагу.

Трибуни гудуть, жваво реагуючи на всі перипетії поєдинку. Ось Гребер вправно зупиняє рейд стрімкого правого крайнього, гравця збірної Франції Астона. Ось серією дотепних фінтів В. Фомін обігрує двох суперників, які під сміх глядачів розбігаються в різні боки. Точний навіс Паровишникову, і той, відірвавшись від опікуна, мчить до штрафного майданчика господарів поля. М’яч після його сильного удару головою метрів з дванадцяти влітає у верхній кут воріт. Глядачі гідно оцінюють цю комбінацію та її майстерне завершення. В повітря злітають кашкети, капелюхи, піджаки парижан. От вам і прогнози! Хай тепер змагаються за нічию фаворити французького футболу.

Та ми не даємо їм опам’ятатися. Минає ще три хвилини, і той же Паровишников гарматним ударом лівою ногою забиває гол-красень, який приносить нам остаточну віру в перемогу. Гра, як кажуть, пішла. Ми віддавали боротьбі всі сили, все вміння й натхнення.

Відверто кажучи, я заздрив у ті хвилини Павлові Паровишникову і водночас пишався своїм партнером по нападу. Два його влучних удари, два голи окрилили команду. Що було далі? Демонстрація сили й краси радянського футболу.

Ніколи раніше мені так не хотілося забити гол, як у тому паризькому матчі. Якщо дуже хочеш — доб’єшся. Спочатку я придивлявся до стилю гри захисників і воротаря команди «Ред-стар», більше підігрував своїм партнерам. А тепер узяв приціл на ворота, маневрував по фронту атаки, знаючи, що в слушну мить мої друзі надішлють мені м’яч на удар. І така мить настала. Дозволю собі навести уривок із спогадів учасника цієї гри, мого партнера по нападу Віктора Шиловського:

«Чуємо голос нашого капітана Кості Фоміна: вперед, хлопці, вперед!». І ось уже мчить до штрафного майданчика Щегоцький. Хитрим фінтом обходить він захисника і вривається у штрафний майданчик. Негайно з лівого краю йде на його адресу передача. Не дуже висока. Голкіпер вибігає з воріт і вже лягає на м’яч, щоб накрити його в ногах Шегоцького. Здається, француз виграє цю дуель. Та в останню мить Костя встигає виконати свій коронний трюк: він стрибає підкатом уперед і першим дотягується до м’яча носком бутса. Цього досить, щоб на якусь мить випередити воротаря, і м’яч під голкіпером кулею влітає у ворота. Все було виконано так ефектно, так майстерно, що нашому форвардові аплодували навіть ті, хто зустрів нас неприязно».

Ми повели — 3:0. Віктор Шиловський не пише, якою ціною дістався мені цей гол. Та я цього не забув. Падаючи, французький воротар щосили ударив мене коліном у чоло. Кілька хвилин не міг я підвестися із землі. Все пливло перед очима, трибуни кружляли навколо мене в шаленому танку...

Коли перший тайм уже наближався до кінця, відзначився Шиловський. Майже з кута штрафного майданчика, прийнявши м'яч з корнера, який подавав Микола Махиня, Віктор сильним ударом з льоту забив четвертий гол. Воротар не встиг навіть поворухнутися. Овації на трибунах не вщухають. Але тепер разом з глядачами не можуть стримати захоплення навіть гравці «Ред-стар», які теж аплодують Шиловському за віртуозний удар. Між іншим, Віктор сказав згодом, що бив, заплющивши очі...

Під час перерви в нашій роздягальні коїлося щось неймовірне. Я бачив у мужніх спортсменів щасливі сльози на очах. Ми приймали поздоровлення. Людей зібралося стільки, що довелося всіх сторонніх попросити з роздягальні. Адже матч ще не закінчився, футболістам потрібен був хоч коротенький перепочинок, щоб відновити сили перед другим таймом.

Настрій у всіх був піднесений, бойовий. Ще б пак: рахунок першого тайму — 4:0! Лише 45 хвилин тому французькі футболісти виходили на поле з наміром розгромити радянську команду, вони вважали нас просто «червоними агітаторами», одягненими у футбольну форму. Так, ми й справді були агітаторами, але ми агітували своїми засобами — високою майстерністю, колективною грою, бойовим завзяттям. Ті, хто сподівався продемонструвати в цій зустрічі перевагу буржуазного спорту над спортом першої в світі соціалістичної держави, помилилися у своїх розрахунках. Ми спростували ці сподівання.

Під час перерви говорили про одне: «Треба втримати ігрову ініціативу. Ні в якому разі не відповідати на можливі провокації з боку суперників і ворожих елементів серед глядачів».

До команди звернувся керівник нашої делегації перший секретар ЦК ЛКСМУ С. Андрєєв:

— Друзі! Ви ніколи так добре не грали, як сьогодні. Хай знають, який він є, український радянський футбол. Хай знають, як у нашій країні дбають про розвиток спорту. Прошу вас, хлопці, тільки не зазнаватися. Адже попереду ще сорок п’ять хвилин серйозних випробувань. Витримайте їх з честю!

У матчах нерідко трапляється так, що на повну силу діє лише частина гравців команди, а решта, як кажуть, лише підігрує. В тому паризькому поєдинку всі одинадцять українських футболістів не шкодували сил для боротьби, діяли з повною віддачею, демонстрували все, на що здатні. Це й принесло нам заслужений успіх.

Французам не вдалося перехопити у нас ініціативу в другому таймі. Ми відразу ж показали суперникам, як треба володіти м’ячем. Хвилин шість плели «українські мережива» точними передачами, не дозволяючи французам навіть торкнутися м’яча. Трибуни були в захопленні. А згодом дві швидкі атаки влучними ударами завершив Віктор Шиловський. Господарям поля вдалося на шість наших голів відповісти лише одним. Ми розгромили «Ред-стар» з рахунком 6:1. Визнані майстри міжнародного класу, футболісти-професіонали залишали поле, схиливши голови.

Французька преса, газети інших країн жваво обговорювали сенсаційну перемогу мало кому відомих українських футболістів над паризькими «зірками». Ось деякі з цих відгуків.

«Ото»: «Команда України весь час була господарем гри. Українська команда довела, що її місце — в перших лавах континентального футболу».

«Фігаро»: «Несподівано для багатьох з’ясувалося, що радянські футболісти — це спритні, рішучі, швидкі атлети».

«Дейлі геральд» (Англія): «Радянські футболісти показали свою справжню силу».

Оглядач швейцарської газети так прокоментував нашу перемогу: «Команда України зробила парижан смішними, настільки вона переважала своїх суперників».

Після завершення ігор у Франції збірна УРСР вирушила до Бельгії. Тут ми провели два матчі з робітничими командами Брюсселя і Льєжа. Обидва вони закінчилися переконливою перемогою посланців Радянської України. Цікаве й корисне було наше турне. Та всі ми вже мріяли про повернення на Батьківщину.

 

 

 

 

Евгений ЛЕВЧЕНКО: «Коноплянка пожинает плоды лимита»

18.11.2013, 23:42
Mykhajlo
Автор:
(Mykhajlo)
Статус:
Старожил (768 комментариев)
Подписчиков:
2
Медали:
Выбор редакции × 6
Топ-матчи
Чемпионат Италии Фиорентина Торино - : - 27 февраля 21:45
Чемпионат Англии Лестер Ливерпуль - : - 27 февраля 22:00

Еще на эту тему

Самое интересное:

Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Ваша карма ():
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
Закрыть