Колонка Олександра Липенка. Олег Кузнецов: захопився грою з дитинства

Про багаторічного захисника київського «Динамо», заслуженого майстра спорту Олега Кузнецова є що розповісти.

Олег Кузнецов

Народився 22 березня 1963 року в Магдебурзі (НДР). Тоді його батько служив в армії у Східній Німеччині. Незабаром родина Кузнецових повернулася додому. У 1990-ті роки батько працював на радіоприладному заводі в Чернігові, мати — інженером у проєктному інституті.

Восьмирічним Олег прийшов записуватися до футбольної школи чернігівської «Десни». Тренерові Мирославу Мандрику хлопчина сказав, що хоче хоче стати захисником. І став ним, та ще й яким майстром!

Виступав за «Десну» (Чернігів, 1981−1982), «Динамо» (Київ, 1983−1990), «Рейнджерс» (Шотландія, Глазго, 1990−1994), «Маккабі» (Ізраїль, Хайфа, 1994), ЦСКА-«Борисфен» (Київ, 1995). Триразовий чемпіон СРСР, триразовий володар Кубка; чемпіон Шотландії (1992−1994), володар Кубка Шотландії (1992); володар Кубка кубків УЄФА (1986). За збірну СРСР зіграв 58 матчів, у національній команді України провів три поєдинки. Віце-чемпіон Європи (1988). Учасник чемпіонатів світу (1986, 1990).

Кузнецов-гравець

На позиції центрального захисника діяв упевнено й корисно завдяки відмінній техніці, пристойній швидкості, умінню грати головою. Діяв щільно, але не грубо. За всю кар’єру йому лише один раз показали червону картку. Та й то — після двох жовтих.

Гра «Кузі» (так його називали фани) подобалася вболівальникам.

Якось Валерій Васильович Лобановський сказав про підопічного: «Олег не розуміє, як можна когось боятися. Навпаки, йому більше подобається, щоб його боялися. І він усе робив для цього. Чудове видовище, коли йому в суперники потрапляв такий самий, як і він, — одержимий і непоступливий виконавець. Кузнецов не лише зразковий захисник, він здатний зайнятися організацією нападу з глибини поля. І можливі напрямки атаки він бачить непогано».

Не дивно, що на гру Кузнецова звернули увагу скаути клубів Німеччини, Італії, Іспанії, Шотландії. Посипалися пропозиції.

У 1990 році динамівець ухвалив рішення завершити виступи в київському клубі. А перейти до «Рейнджерс» йому порадив Валерій Лобановський. І мотивував це так: «Цей клуб два роки вивчав тебе, твою манеру гри. Там тебе чекають. Якщо не поїдеш до Глазго, потім шкодуватимеш».

Кузнецов вчинив так, як порадив Лобановський. Незабаром до Олега приєднався Олексій Михайличенко. І динамівці стали улюбленцями місцевих уболівальників. Київський дует став триразовим чемпіоном Шотландії та володарем Кубка цієї країни.

Потім Олег провів сезон у складі «Маккабі» з Хайфи. Перейти туди його вмовив Андрій Баль. Але недовго затримався «Кузя» в цій команді, футбол у якій виявився середнього рівня. І побутові умови залишали бажати кращого.

Повернувшись до Києва, наш герой ще сезон відіграв у команді ЦСКА-«Борисфен». Але численні травми змусили Олега у 33 роки завершити ігрову кар’єру.

Кузнецов-наставник

Тренерський стаж в Олега Володимировича понад 25 років — ЦСКА (Київ), «Динамо», національна команда України, юнацькі збірні країни.

Працював Кузнецов і в штабі Олега Блохіна на ЧС-2006 у Німеччині. Збірна України пробилася до вісімки найсильніших команд світу. Поки що це найвище досягнення нашої збірної.

Матчі, які запам’яталися

Кузнецов розповів, що з багатьох незабутніх матчів він виокремив би фінал Кубка союзу, що відбувся 16 червня 1987 року в москві. Тоді киянам протистояли футболісти мінського «Динамо».

— У досить простій ситуації я віддав м’яч нашому воротареві Віктору Чанову, — згадує Олег. — Вирішив зіграти «на лезі ножа». Але не розрахував сил. І все закінчилося голом у наші ворота. Минає деякий час, і я збиваю у штрафному Сергія Гоцманова. Пенальті. Поступаємося 1:2.

Але ні в мене, ні в моїх партнерів руки не опустилися. У другому таймі забиваю м’яч зі штрафного. Продовжуємо атакувати, мінчани нервують. Основний час закінчується з рахунком 3:3. Не визначили сильнішого і додаткові 30 хвилин. У серії післяматчевих пенальті удача усміхнулася нам. Це був восьмий Кубок, завойований київським «Динамо».

Ще один кубковий поєдинок особливо запам’ятався. 2 травня 1986 року, Ліон (Франція). Фінал Кубка кубків. «Динамо» (Київ) — «Атлетіко» (Мадрид). Особливого хвилювання перед грою з грізним суперником у нас не було. Можливо, через те, що ми були молоді. Кістяк команди — 22−24-річні. Ми думали, що дійти до фіналу — вже добре. Якщо навіть не виграємо, то в нас усе попереду, обов’язково ще будуть можливості досягти успіху іншим разом.

Однак Валерій Васильович Лобановський, природно, налаштовував нас на перемогу. І ми не підвели нашого тренера. Перемогли іспанців — 3:0. Відзначилися Олександр Заваров, Олег Блохін і Вадим Євтушенко. Крім цих трьох на стадіоні «Жерлан» у складі «Динамо» грали: Віктор Чанов, Володимир Безсонов, Сергій Балтача, Андрій Баль, Анатолій Дем’яненко, Василь Рац, Павло Яковенко, Іван Яремчук, Ігор Бєланов і я — Олег Кузнецов.

Це був другий виграш Кубка кубків командою «Динамо» (Київ).

Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости