30 років тому, 29 квітня 1992-го, національна команда України провела першу гру, поступившись в Ужгороді угорцям — 1:3. Як виявилося, три десятиліття — значний строк, і ця гра вже встигла «обрости» легендами. Про гру й те, що було опісля, розповів FanDay Василь Матій — закарпатський бізнесмен, який взяв участь в організації та проведенні історичного матчу Україна — Угорщина, з якого розпочинається літопис нашої збірної.
Василь Матій«Угорці запропонували… зіграти внічию»
— Усе почалося з телефонного дзвінка у квітні 1992 року. Мені зателефонував Шандор Варга — сьогодні менеджер ФІФА та відомий футбольний агент, а тоді — відповідальний секретар Федерації футболу Угорщини (ми з ним уродженці селища Вишкова в Хустському районі Закарпатської області).
Повідомив, що у нього в гостях тодішній президент Федерації футболу України Віктор Банников. І сказав: «Є пропозиція зіграти товариський матч Україна — Угорщина в Ужгороді. Хоча, на жаль, збірна України не була тоді членом УЄФА, тому гра 29 квітня офіційно називалася «транскордонною» і якщо в Ужгороді візьмуться за організацію матчу, то угорська сторона, мабуть, погодиться».
І передав слухавку Банникову. Віктор Максимович теж попросив мене сприяти в організації першого матчу в історії національної збірної України.
Після цього Шандор узяв слухавку й сказав мені: «Якщо берешся за це, матч буде». Я відразу погодився: «Звичайно». Варга — патріот Закарпаття, і це теж зіграло свою роль у тому, що матч довірили проводити саме Ужгороду.
Він знав, що я на той момент уже мав певний досвід у проведенні футбольних подій. Зокрема, наш банк брав участь у фінансуванні прощального матчу Олега Блохіна 1989 року.
Я на той момент працював заступником Голови правління комерційного банку, який на той час мав валютну ліцензію Нацбанку СРСР.
За чотири дні до гри, наступного дня після нашої телефонної розмови, в Ужгород приїхав заступник Банникова Анатолій Біденко. А за якийсь час — технічний директор збірних Угорщини Модьор Золтан.
Домовилися так: вони працюють разом, організовують усі спортивні моменти, а якщо виникають якісь труднощі, питання — то ми підключалися до їх вирішення. Потім, до гри, ми бачилися з ними щодня, іноді — по кілька разів на день.
Тоді мені зателефонував Сергій Устич — заступник представника президента України в Закарпатській області (так тоді називалися керівники облдержадміністрацій).
Йому з цього приводу дзвонили з Києва, і він цікавився, як іде робота з організації такої важливої події. Я йому сказав: «Все нормально. Йде планомірна робота з підготовки до футбольного матчу».
За день до гри відбулася нарада, в якій взяли участь тренерські штаби обох команд і представники Федерацій.
Угорці були присутні на нашому тренуванні, отримавши великі враження (я володію угорською, тому розумів, про що вони говорять): «У них молоді хлопці, фізично підготовлені, швидкісні, мають хороші удари з обох ніг й т. д. Тому важко сказати, з яким рахунком закінчиться завтрашня гра».
Вони не хотіли поступатися, бо програш міг вплинути на рейтинг збірної. Запропонували за столом українцям… «відкатати нічийку».
Присутній там віце-президент ФФУ Анатолій Біденко сконфужено відповів: мовляв, він, по-перше, не керівник збірної, по-друге, не хоче, щоби найперший матч в історії футбольної збірної молодої країни був договірняком. Після цього угорці більше до цього питання не поверталися.
«Що ви робите?! У них команда з листа!»
— Стадіон «Авангард» забитий битком. Багато знайомих телефонували мені й просили дістати квиток. Прийшло багато угорців — як закарпатських, так і тих вболівальників, які приїхали з Угорщини.
У першому таймі наші мали перевагу. Влучали у штанги. Рефері, білорус Жук, не призначив 11-метровий у бік угорців — мабуть, у спірних питаннях трохи був на стороні гостей.
У перерві матчу я був у роздягальні угорської команди із Модьором Золтаном й побачив, що таке — тренер-професіонал! Імре Енеї лютував: «Що ви робите?!», «Ви віддали їм увесь простір!», «У них команда з листа!».
Потім узяв за шию капітана Йожефа Кіпріха (знаного бомбардира голландського Фейєноорда) і сказав: «Скільки разів повернешся на свою половину поля, стільки разів після матчу отримаєш по яйцях!»
У другому таймі все змінилося. Перші 15 хвилин гості активно пресингували, й це дало результат: наш захисник Нікіфоров послизнувся, Кіпріх відібрав у нього м’яч і відпасував на Іштвана Шалої — 0:1.
Отримавши перевагу в рахунку, гості відійшли на свою половину, почавши грати через контратаки. Забили вдруге, втретє зусиллями Йожефа Кіпріха. Все, що вдалося українцям, — провести «гол престижу». Символічно, що це зробив закарпатець Іван Гецко зі штрафного.
Українські вболівальники дуже раділи через це. Але й угорські теж бурхливо реагували на забиті м’ячі своїх. Уявіть, що творилося на переповненому стадіоні, якщо потім майже всі дерев’яні лавиці довелося замінювати через поломку!
«Заплатив нашим футболістам преміальні як за перемогу»
— Після гри я вручив тому-таки Кіпріху приз — цінну статуетку відомого майстра Василя Свиди, різьблену з дерева, — як найкращому гравцеві матчу. Угорці не зовсім погоджувалися, мовляв, вручи комусь іншому, але журі зі мною погодилося, що автор двох голів дійсно був цього вечора найкращим.
Пізніше при зустрічі Йожеф сказав мені, що той приз у нього досі в домашній колекції, й він вважає його одним із найцінніших, здобутих за часів футбольної кар'єри.
Було домовлено виділити гравцям збірної України преміальні: за перемогу стільки-то, за нічию стільки, за поразку стільки. Не дивлячись на поразку, нашим футболістам були виплачені максимальні преміальні як за виграш, хоч не всі були згодні з цим.
Анатолій Пузач, який входив до тренерської ради збірної, заперечував: «Как мы будем их воспитывать?!» Але Віктор Прокопенко, головний тренер, сказав: «Толя, тебе что — жалко? Пусть ребята получат деньги!» Відразу ж уся збірна України отримала преміальні.
Тобто те, що сьогодні говорять, — що збірна була без фінансування, нормальної форми, — не відповідає дійсності. Також мені довелося чути багато нісенітниць, пов’язаних із формою нашої команди й тим, де і як вона харчувалася.
Щодо форми: ФФУ співпрацювала з англійською компанією Umbro, яка на гру встигла виготовити два комплекти форми; оскільки по тому на збірну чекало турне в США, Анатолій Біденко сказав хлопцям, аби вони не обмінювалися футболками з угорцями.
Також компанія Umbro мала виготовити для нас спортивні костюми, але не встигла своєчасно. Тому були видані костюми з кольорами українського прапора. А Толя Біденко спеціально для Umbro намалював з пам’яті ескіз рекламного баннера, який виготовили наші місцеві художники.
Футбольний матч транслювався на обидві країни в прямому ефірі, і британцям сподобалося, як їхній бренд був представлений на стадіоні.
Щодо їжі: збірна України харчувалася в готелі «Закарпаття», найкращому на той момент в Ужгороді. Як в Угорщині, так і в Україні було відзначено хороший рівень організації цього історичного матчу.
26 серпня того ж 1992 року, як і було заплановано, відбулася зустріч-відповідь — у Ньїредьгазі. Збірна України мала перевагу під час гри, але румунський арбітр прийняв чимало суперечливих рішень. Віктора Леоненка він вилучив із поля: українського футболіста так «завело» суддівство, що в якийсь момент він ударив по ногах угорця.
Після матчу господарі поля відзначали змістовну та хорошу гру нашої збірної, яка, попри поразку, ні в чому не поступалася угорцям за грою.
2017 року федерації футболу обох країн організували свято до 25-ліття ужгородського матчу, на якому були присутні більшість гравців збірних і організаторів зустрічі.
Свято в Ужгороді вдалося, був прекрасний настрій, спогади з обох боків, і коли угорські гості запропонували мені сказати слово про той історичний матч, згадати гру 1992 року мені було дуже приємно.
Сергій КАЗІМІРОВ
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Комментариев пока нет. Стань первым!