Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Ігор Костюк - головний тренер.
Що ж - це, на мою думку, означає лише одне: розвиток Динамо загальмується на декілька років, а можливо і на всі часи володіння ним Суркісами.
З одного боку таке призначення є плюсом і найкращим рішенням саме для нинішнього складу, вихованого Костюком на бий-біжи, в якого інтелектуальна складова футболу є лише завадою для "істинно динамівського футболу".
Коли позавчора прочитав радісне повідомлення, що юнаки Динамо переграли шотландських підлітків у впертій боротьбі, а в складі киян натхненно грали Пономаренко з Редушко, то, чесне слово, очі практично вилізли на лоб, бо прийшло чітке усвідомлення того, що для Суркіса-молодшого більш важливим є ще один кубок для блискучої шафи, чим честь клубу.
Пряму трансляцію останньої (точніше крайньої – бо чи остання?) ганьби Динамо я дивися лише протягом першого тайму на робочому місці. А другий тайм аж після 10 години вечора, коли МЕГОГО виклало запис гри. Можливо так і краще, бо вражений грою Динамо я на вечірній нараді у директора завівся і, звичайно, це нічим хорошим не закінчилось ні для мене, ні для директора з яким ми друзі за межею заводу.
Нарешті те, що вимагали вболівальники від Києва і до Північного з Південним полюсом відбулось: тренерський штаб Шовковського відправлений в відставку. Мабуть Амазонка змінила свій напрямок течі, чи Мухамед нарешті зустрівся з горою, але те, що по заявам пана Суркіса-джуніора ніколи не повинно було відбутись, все ж відбулось.
Ох цей футбол: бере і не відпускає. Як не матюкайся (тобто - як не використовуй обсценну лірику), як не включай вторинну свідомість, як не виганяй його з різних потрібних і непотрібних дивайсів, він чомусь завжди поруч, недалеко, немов те кошеня, що залізло в чуже ліжко.
І тому Динамо…
Сказано вже тисячу слів, та що там з тисячу –мільйони з мільярдами, а таратайка все там, все на одному місці і навіть намагається вперто котитись назад.
Ох не пишеться колегам – блогерам про нинішні «успіхи» Динамо. Ну не вистачає мені кухля пива від Ігоря Тюф-Тюфа, та й Сєдой, той що сивий, майже перестав нагадувати як про себе, так і про Динамо. І не вони одні.
Тільки невтомний Зеленка видає «на гору» щоденно два – три памфлети про «устаревший футбол», як Ленін декрети в Зимньому.
Бачу дехто вже прирівнює вчорашню перемогу над ісландцями трохи не до подвигу схожого зі звитягою трьохсот спартанців на чолі з царем Леонідом, де звичайно Леонід це наш легендарний тренер.
Ні, друзі, цю звитягу я подвигом назвати не можу навіть в самому солодкому сні. Вчорашня перемога – це насамперед справжня чоловіча робота.
Повністю згоден з Андрієм Богушевським: ми того варті. Варті того жаху, що продемонструвала наш наша улюблена команда №1 в грі з французами. Без жодного удару по воротам, якщо звичайно не рахувати той удар Назарини, який трохи не призвів до пенальті в ворота галів. Навіть, коли в 20-му році пропускали від цих французів, в той час ще чемпіонів світу, сім голів, то і тоді зуміли все таки один гол забити, ударивши по воротам 7 разів і тричі влучивши.
Як писали раніше: «В перших строчках свого листа хочу сказати…і т.д.», я в перших строчках свого поста хочу віддати шану EcoFlow, бо не будь його я б подивився лише 30 хвилин гри киян з черкасцями і тільки другий тайм гірників з полтавцями. Та, мабуть, не лише я віддаю хвалу цьому непоказному, але такому необхідному в ці лихі дні виробу.
Нарешті прорвало.
Нарешті ми отримали насолоду від футбольного дійства.
Нарешті ми побачили, що вміє Динамо, коли тренер і команда працюють в резонансі.
Нарешті, ми побачили купу голів в єврокубках.
Нарешті хочеться просто забути незабутні провали киян.
Багато було цих справних «нарешті», та головне запитання полягає в тому, чи не є це «нарешті» одноразовою незабутньою блискавкою, як, наприклад, була перемога над сербським Партизаном в минулому році.
