Не дивись у мої очі! Не вбивай мене, молю! Знаю, тобі важко… Знаю, жити хочеш… Та пробач, я більш нічого не зроблю… Я безсила й неспроможна, І вже смерть тебе підступна забира… Я нічого вже не можу! - Плакала Тетяна медсестра. Мовив лікар: - Безнадійний… - Як?! Ми маєм щось зробить!!! Він же помирає!
Він же гине! Ми ж повинні…! - Досить голосить! Він помре за лічені години, І моя тобі порада - часу не втрачай! Хай листа останнього своїм напише - Ти не плач, а краще помагай! І солдат з глибокими холодними очима, Голосом спокійним, тихим диктував: Маму він просив його за все простити, Мамі він привіт палкий передавав…. Він сестру благав триматись, Батьку, щоб дівчат угамував: У житті всіляке може статись - Бог як дав життя, так і забрав… І закінчивши листа писати Розридалась бідна медсестра: - Ти прости мене, солдате, Ти прости, що безпорадна я! Він її за руку взяв гарячу: - Ти не плач! Я ж буду у раю! І хоч світ цей більше не побачу Та його найбільше я люблю… Я люблю свою родину, Я люблю цей день і цю весну, Та люблю найбільше Україну І з любов’ю цею я помру! Відправляй листа, сестричко… Враз! Й душа злетіла в небеса… Але дивиться солдат у її очі, Знову плаче гірко медсестра…11.06.2015 Світлана Пазиченко
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 1
Загрузка комментариев
