Захисник київського «Динамо» Микола Михайленко дав велике інтерв’ю YouTube-каналу «Трендець».
Микола Михайленко— Я от прямо з дитинства був в футболі завжди. Тому я дуже сильно слідкував за «Динамо» і навіть не мріяв потрапити у цей клуб. Коли ти дитина, ти думаєш: «Та ну куди, ну яке „Динамо“? Ну де я, а де „Динамо“?».
А як все ж прийшов до «Динамо», то звісно, спочатку, як і в будь-якій команді, йде там адаптація. Хоча ти багатьох знаєш, але все одно потрібна адаптація саме до команди, як все влаштовано, який стиль гри. Зі мною багато говорив Андрій Ярмоленко. Він допомагав мені знайти ту впевненість, яка мені тоді дуже потрібна була, тому що хоч і все було добре, але все одно відчувалось в багатьох моментах десь невпевненість якась.
— Для твого покоління Лобановський це більше міф, легенда? Як ви сприймаєте його?
— Це більш таке особисте. Індивідуальне у кожного сприйняття. Ну от я дивився багато відео, та чув про Лобановського та його команди багато. Я вважаю, що він був дійсно прогресивним для свого часу. Мені здається, що він би зараз можливо був би десь незадоволеним деякими речами. Він випереджав свій час і зараз він би теж дуже б допоміг саме його баченням. Мені здається, що він привніс би щось нове. Лобановський — це саме про започаткування чогось нового, він революціонер.
— Відрізняються чимось теоретичні заняття Шовковського та Костюка?
— Так, звісно. Але більше це стосується стиля гри. Зараз, можливо, більш певна така структура, більш ми організованіші, більше знаємо, що нам робити в деяких ситуаціях. Команда стала трошки більш агресивнішою в плані як мінімум завершення атаки. Звісно, що дуже багато є ще над чим працювати, але все одно видно деякий прогрес.
— Тобто від вас вимагають більше вбігати в зони, більше грати вертикальніше, більше загострювати?
— Так. Ігор Косюк хоче грати в динамічний, інтенсивний футбол — настільки, що навіть якщо ти вже «всьо», але ти все одно маєш бігти. Ти маєш бігти, постійно бігти, маєш постійно починати атаки, постійно він хоче ловити суперника на його перехідних фазах і не допускати в свою ж сторону на перехідних фазах швидких атак, тобто відразу включатися у відбір.
— А ви зараз більше збираєтесь командою, ніж раніше? Кабаєв вже казав, шо ви більше посміхаєтесь і так далі.
— Так. Ну а це все через що? Через те, що більше спілкування з’явилося. В тому числі, це
дуже велика заслуга тренерського штабу, бо це в першу чергу від них йде.
— Скажи, будь ласка, яке твоє відношення до медіа.
— Те, що зі сторони медіа є певний тиск — це 100%. З цим важко, в принципі, справлятися, коли ти з цим стикаєшся вперше. Потім вчишся, деякі моменти ти опускаєш, деякі моменти не читаєш, деякі моменти просто не сприймаєш.
Моє відношення... Я розумію, що це потрібно. Я не дуже люблю камеру, але я розумію, що це треба, тому що це також моя робота. Це напряму зв’язано з моєї репутацією, з тим, як я буду сприйматися вболівальниками, тому що, вони теж мають право знати мене, в принципі, як людину.
— А скажи, коли в тебе було таке, що ти зустрівся з медіа і тебе це вибило колії?
— Ну, це мабуть, коли були останні погані результати. А так, мені в принципі неважливо, що про мене там говорять. Я не сприймаю це, я сприймаю це тільки від людей, яких я поважаю. Я поясню чому.
Зараз такий час, що оці всі, хто пишуть коментарі, вони не несуть за це ніякої відповідальності. Розумієш? Людина щось написала, їй хочеться когось просто полити брудом, наприклад. Але ця людина знає, що їй за це нічого не буде. При цьому ця ж людина ніколи не скаже все це тобі в обличчя. В цьому вся і суть. А до тих вболівальників, які можуть підійти і сказати: «Ну, хлопці, ну, дійсно, ну, що ви там граєте?», — повага.
— Що тебе навчили і в твоєму етапі кар’єри дали оренди в «Зорі», «Чорноморці», «Олександрії»?
— Ну, я б сказав би, що мабуть абсолютно все взагалі, що є і в плані людських
якостей, і в плані саме футбольних моментів. Тому що ти зустрічаєш дуже багато людей,
ти зустрічаєш різних тренерів, у кожного свій підхід, у кожного свій стиль, з кожним треба налагоджувати стосунки. І так само в колективі ти кожен раз з нового листа починаєш. Це, в принципі нелегко, але, ти цьому вчишся і потім, в новій команді, тобі вже легше, ти вже знаєш, як себе вести.
— Перша твоя оренда — в «Чорноморець». Що звідти ти для себе взяв, чи відчув дорослий футбол?
— Там дійсно був дуже цікавий такий період і по-футбольному дуже такий класний, тому що це був перший досвід гри в УПЛ. І це було дійсно по-особливому, тому що «Чорноморець» теж команда з іменем. База у них теж хороша була. Перші результати були негативні і воно десь загартовувало. Ти прийшов в дорослий футбол і тебе тут просто «возять», ти там взагалі берега не бачиш, а потім проходить декілька ігор і ти вже зовсім по-іншому себе почуваєш. Це відчуття того, що ти зростаєш.
В «Зорі» в мене не склалося зовсім, вийшло все провально. По-перше, я захворів на зборах, багато пропустив. Потім тренер, Патрік ван Леувен, мене бачив на зовсім іншій позиції, на якій в мене не було ніяких шансів. Він хотів, щоб я був лівим вінгером, правим вінгером. Для нього Брагару був топ на позиції опорного півзахисника. Він мав повне право так вважати.
Я там зіграв всього п’ять матчів, 32 хвилини, здається, загалом. І це за півсезону. Ну і все. Потім хотілось вже все забути.
— Удар по впевненості?
— Так, дуже великий. Але ти все одно знаєш, що якщо ти до того рівня ти дійшов, значить ти щось можеш. Точно вже.
Потім була «Олександрія», і це, мабуть, такий найтепліший період за всю кар’єру поки що, тому що там от дійсно колектив був взагалі такий от прям дуже теплий. Тому що там на базі живуть багато. І якось постійно всі разом. Плюс новий тренерський штаб прийшов. Ротань Руслан Петрович мене забрав. Для мене це було топ. Ти граєш в той футбол, який тобі подобається, який ти знаєш, який ти розумієш. Плюс колектив, плюс в місті всі так тепло відносяться до футболістів. Все в комплексі було дуже круто.
— Але там не було якихось очікувань, команда ні за що не боролась. І це така дуже часто тепла ванна, коли футболістам комфортно, коли ти сам теж сильно ні за що не борешся.
— Але, як бачиш, все одно потім ця «Олександрія» прийшла до другого місця і боролася за чемпіонство. Значить, це був проект, а не просто, що от прийшли і граємо так, як граємо, як як вийде. Просто тоді команда була недоукомплектована. Потім вони точково підсилилися, але все одно від цього не змінювалася картинка гри: там був цілий процес, як проект.
— Ти був для Ротаня системостворюючим футболістом і дуже важливою фігурою. Він про це сам казав. Але коли в «Олександрії» почав грати, ти там став одним із найкращих гравців на своїй позиції в чемпіонаті, довелось повертатись в «Динамо», де дуже велика конкуренція, де Бражко, Шапаренко, де одразу не будуть тебе розглядати як основного гравця. Що в тебе тоді було в голові?
— На емоціях, звісно, я не дуже хотів повертатися. Я так само розумів, от як ти правильно кажеш, що тут велика конкуренція. Ти думаєш: «Ну не буду грати, а я ж тільки почав, вкусив цього трішки, почав добре грати, забивати, а в „Динамо“ — хто знає, що буде далі».
Але всередині я ж розумів, що це все одно крок вперед, як би там не було. «Динамо» є «Динамо» і тут, поруч з такими футболістами, ти можеш рости, прогресувати. Так що я просто відпустив все це і почав вже тут собі доводити, почав працювати.
— Які топ-моменти в «Динамо» на даний момент впливали на тебе, на твою кар’єру, на твоє бачення. Це якийсь матч? Це якийсь гол?
— Звісно, це перший гол за «Динамо». Я думаю, це і так зрозуміло. Дуже особливий гол «Фіорентині». Як кажуть, це може бути один раз в житті. Ще й забив Де Хеа. Звісно, дуже там прикро, що ми програли: в нас, в принципі, непогана гра була. Але все одно такі моменти запам’ятовуються і, як то кажуть, буде, що дітям розказати.
Потім, в принципі, дебют за «Динамо» теж такий момент. Це теж було дуже, дуже важливо. Це ще було в кваліфікації Ліги чемпіонів. Хоча я взагалі не думав, що мені дадуть там ігровий час. Бо мені так здавалося, що мене ще не було, за що випускати: я був в команді недовго, плюс ще збори повністю не проходив. Але мені тоді дали 20 хвилин ігрового часу. Я навіть був здивований.
— Коли ти відчув, що ти в «Динамо» можеш реально закріпитися надовго і стати
основним футболістом? Коли відчув, що от цей матч можливо якийсь переломний?
— Ні, не було такого матчу переломного. Це просто було по наростаючій. Тобто ти граєш одну гру, потім граєш другу гру, третю гру, в тебе з’являється якась впевненість, ти вже розумієш, що, нічого страшного тут немає. І ти ж сам там можеш аналізувати свою гру і, роблячи це, бачиш, що ти нічим не гірше, чим хтось. Ну, і все. І далі ти вже просто працюєш.
Але я не замислююся над моментами, що от мені треба закріпитись: мені просто подобається працювати. Звичайно, мене дуже засмучує, коли є якась несправедливість, але вона є в усьому в житті. Тому треба це сприймати нормально і вміти з цим боротися.
— Я правильно розумію, що ти відчуваєш своє зростання якесь певне, але воно більш вдовгу. Ти більш як марафон будуєш, так?
— Я можу погодитись. Я прихильник саме того, що все має бути поступово. Мені не подобається, коли отак от одразу щось в людини виходить, наприклад. Я вважаю, що це не дуже добре навіть для самої людини, тому що потім важко, реально важче стає. А коли поступово, коли трошки краще, ще трошки краще, то так воно потім не пропадає в один момент. Тому що коли отак вистрілюєш, то потім і очікування більші, і від тебе вже очікують диво.
— Тобто коли ти в дебютному сезоні забиваєш 25 голів, то в наступному сезоні, коли ти забив менше, це вже регресія.
— Так, хоча ти граєш так само образно і ти забив 15 голів, але вже говорять: «Ну, ти взагалі вже». Хоча ти такий же.
В футболі найважливіше — це стабільність. От стабільність саме в тому, коли в тебе немає суперігор і немає провальних ігор. Тобто є трішки краще, є трішки гірше, але плюс-мінус все на одному рівні. От це самий топ. І потім ти цей рівень маєш підвищувати. І коли ти цей рівень підвищив, він в тебе не скаче, а залишається стабільним. Але вже високим. От це вже світовий клас.
— Ну і наступна стадія по цьому зростанню — це збірна України? Як ти для себе малюєш цю історію?
— Звісно, збірна — це завжди «вау ефект». Збірна — це взагалі космос. І хочеться працювати, щоб туди потрапити. Але, знову ж таки, хочеться саме заслуговувати туди попасти, щоб ти сам розумів, що, так, я сюди потрапив, це мені коштувало дуже багато, і що я заслужив цей шанс, знаєш. От тоді я був би задоволений тим, що в мене це вийшло. Це тільки дає більше мотивації ще працювати. Якби мене викликали на якийсь товариський матч, це теж було б дуже круто, це те ж мрія, але все одно я ну хочу, щоб це було трішки інакше. І от тоді тоді тоді буде класно.
Текстове розшифрування — Dynamo.kiev.ua, при використанні матеріалу гіперпосилання є обов’язковим!
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
